Аз обаче мобилизах умствени усилия и пак не можах да разбера как един славянски език може да е ключ за разбирането на един от германската група. Предположих, че ключов е пра- индоевропейския (който германците наричат индогермански). Авторката на една от студиите marlena ме увери, че има методика да диференцира общите индоевропейски думи, каквато е необходима за да изнася само българските- ключови, а shtaparov, в своя блог също разработва темата и се радва на съвместните с колежката си успехи.
Реших, че ако това твърдение е сериозна истина, то ще бъде прието и от Ню-тон, и от Тон-ю, т.е. и от българи и от англичани. После си представих как ще посрещнат англоговорящите езиковеди такова изследване и ме напуши смях. Предполагам, ще има двама, които да потупат такива автори, но всички други ще ги игнорират като нонсенс. Явно това, че българският е ключов за английския не е истина, значе е едностранна пропаганда, предназначена за нас- българите. Предполагам тя цели сближаване с английския. Добра идея, но основана на лъжа.
В недоумението си реших, че това е нещо ново за Източните Европейски държави и погледнах как е в братска Украйна. Там, горе- долу също смятат велик езика си и не приемат никакви български влияния освен "владика" в своята мълва, която сравняват с Рим, но не и със славянски.
"Українська мова виникала тисячоліттями.
Історія Української мови
Її основні елементи були започатковані ще в часи, співвідносні з виникненням латинської мови, або й раніше.

У VI—VII ст. вона вже мала окреслено сучасні обриси, про що засвідчують сербська й хорватська мови. Ще до створення Київської держави українська мова опанувала великі просто­ри центрально-східної Європи. Нею розмовляло населення Київської Русі.

Звичайно, за цей тривалий час українська мова зазнавала різних сторонніх впливів. Для неї не минулися безслідно і грецька колонізація Чорноморського узбережжя, і нуртування скіфських племен у VII ст. до н. є.—11 ст. н. є., і вторгнення готів на південь України в 111—IV ст., й існування могутньої гунської імперії в IV—V ст., і жорстоке панування тюркомов­них аварів (літописних обрів) у VI—VШ ст., і зіткнення з хо­зарами, уграми, печенігами впродовж VII 1-Х ст. Щось в українській мові залишилося від мов цих народів і племен, щось привнесли в неї старослов"янська, польська, російська мови. Це лише збагатило її, але не зруйнувало."
(цитатът излезе по- дълъг, но не можах да  пропусна, че дори славяните- украинци с които сме свързани чрез Киприан не признават българско влияние, та камо ли ключово)

Явно има някакъв стремеж за откъсване на отделните славянски езици от връзките помежду им. Това вече не е пропаганда, това си е лингвистично преформатиране.
То, че умните и красивите (УиК) разбират цялата тази дейност от раз е напълно възможно. Все пак това е езикът на една фондация, която подкрепя влиянието на световния лидер в България и УиК знаят как да се възползват от това. Може би веднага са прозряли и дори завидяли, как някой ги изпреварил да грабнат лев- два за една научна щуротия. Аз се отнасям без завист към това, нека грабят, да експроприират експроприаторите, стига да не вредят на България (което усещам правят). 


а източниците могат да се проследят по дадените никове на авторите.

Аз съм глупав и грозен. Не разбрах как една щуротия ще се бори с друга щуротия, без да се оборят щуравините в първата щуротия, много щурава работа.

Там е работата, че оставих критиката на тезата, която защитавате. Вместо това противопоставям антитезата, която гласи: " Търсенето на думи от език, принадлежащ към друга езикова група като ключови за разглеждания език е неуместно, а мотивите за подобна дейност са вероятно извън лингвистиката"

Важното е да не е със славянските езици. А с руския е направо военно престъпление.

Справа в тім, що, як виявлено дослідниками, серед усіх живих мов індоєвропейської мовної сім'ї сучасна українська мова є найближчою до санскриту. Давньоукраїнська мова, як ми вже відзначили, була до санскриту ще ближчою.
Так, до прикладу, згадуваний вище Василь Стефак, посилаючись на Василя Кобилюха, вказує на той достеменний факт, що “у санскриті є дуже багато слів, які нізащо не потрактувати правильно, якщо ти не знаєш української мови, і особливо її західних діалектів... Пан Кобилюх, – продовжує В. Стефак, – пояснює: Віра Олександрівна Кочергіна – авторитетний учений-санскритолог, очолює так звану московську школу санскритології, якій притаманні певні відмінності від інших шкіл, але й вона безпорадна в тлумаченні окремих санскритських слів, оскільки не звертається до української мови” [12]. І навпаки, саме “вивчення давньоукраїнської мови дозволило французу Ж. Шампольйону у 1822 р. прочитати єгипетське письмо і відкрити культуру Стародавнього Єгипту. У 1975 р. болгарин-поліглот Джон Стойко розшифрував рукопис "Листи до ока Божого" – пам'ятку української мови VII-VI ст. до Різдва Христового і на основі української мови розшифрував письмена етрусків” (виділення автора. – Ред.) [13].
Високо оцінюючи доробок видатних сучасних українських санскритологів, Василь Стефак наголошує: “Якби мене спитали, що ж такого особливого відкрили дослідники Володимир Шаян, Степан Наливайко, Василь Кобилюх, заглибившись у санскрит, я не задумуючись, безпомильно відповів би: найперше – вони розв'язали проблему спільності та спорідненості української мови й санскриту, практично довели, що санскрит і є праукраїнською мовою, до речі, писемною, "впорядкованою", "відшліфованою", "культурною" ... І по-друге: ця мова, яку індуси називали "священною, даною Богом", не могла виникнути серед нерозвиненого "пастушого народу"” (виділення автора. – Ред.) [Там само].